© Ганна Осадко, 27-08-2008
|
Це наче вгору бігти на підборах,
Це Львів, бруківка і осінній порох,
Це осінь-парох казання чита.
(Читьє Мінеї, чи Читьє Ганнусі)
І доля – золота сережка в вусі,
І білі будні – квасоляні буси,
І серце – пташка. І кармін – вуста.
Стара вірменка і вино із бочки,
І білим біла вишита сорочка,
І біль – у вузлик – не забути щоб:
Метелика, тебе, полинну осінь,
Яка триває, як трава, ще досі,
Яка гніздечко звила у волоссі,
Яка – як срібна куля в білий лоб –
Навиліт!
І летіти щоб летіти,
Бо - в’януть квіти, бо - дорослі діти,
Бо - встигнути важливо, бо нема
Нічого більше. Бо бруківка сіра,
Бо ніжність злазить, як зміїна шкіра,
Бо віримо ( святиться наша віра)
Бо знаємо – ще день чи два – зима.
Але – не буде – ні зими, ні змісту
Опісля всього. Бог замісить тісто
Наліпить пирогів чи зліпить нас –
Нових, найперших…Сад зустріне радо:
- Моє кохання і моя відрадо…
- Скуштуй-но, серце, цього винограду…
Чи яблука?
Чи слив?
Покаже час.
|
|
кількість оцінок — 0 |
|