Чи питаєш, чи пестиш опісля проклять,
упізнається власне гірке потрясіння.
І, здається, збагнеш, що не можеш стрілять
в нелюдиме, найглибше, зворотне, осіннє.
Почаклуєш — і чакри відкриються всі,
чатувати самотніх не стане потреби.
А зустрінуть — утискуй окраєць у сіль,
і дарами данайців навмисно не гребуй.
Жартувати, мов жертви приносити, — жах,
коли поряд чужинські табу і обряди.
Ти визбируєш мудрість, як листя їжак,
і невинно рясніють порепані п’яти.
