Того дня, коли боги боролись й списи метали,
того дня, коли сонце проміння своє вкоротило
(бо білявки не в моді тепер довгокосі, це ж знамо,
бо у тій перукарні небесній день знижок шалених).
Того дня, того самого дня – він почався о п’ятій,
він закінчився о двадцять першій, добігши своє,
того дня завіконня гірке заснувало металом –
задощило, розтерло по склі усе чорне, все біле,
пішка в темній сутані добігла до фінішу – Дама!
І валету у комір повелителька яблук зелених
білі сльози ронила – ридала! Не могла не ридати…
