Сонце холодне сповзає по чорному небу…
Час зупинився назавжди сьогодні для мене…
Музика вітру… Ні, музики більше не треба…
Присмак жалю. Сиротою лишилася сцена…
Пульсом дощу: «Це не я, це лише моє тіло».
Тихо навшпиньках повз нього проходять знайомі.
Блискавка в небі. Остання надія згоріла.
Ніч навіжена. Попереду щось невідоме.
Надто спекотно. Я дихати майже не можу.
Смерті ковток відпиваю із запахом гною.
Все… Розчиняюсь… В асфальті… На рай це не схоже.
Ні! Я не хочу! Будь-ласка!!! Лишіться зі мною!!!
Видих… Тремтіння свідомості… Пекло… Лещата…
П’яту субстанцію часу скували тенета…
Тіло в труну... Не потрібно!!! Я вмію літати!!!
Піною з рота щосили: «Врятуйте поета»!!!
Боже, невже все скінчилося?!! В смутку німому
Місячне сяйво сповзає по стінах кімнати…
Мокре від поту чоло… У обіймах судоми
Я прокидаюся… Більше не хочеться спати…
