Я блукаю, блукаю,
і виходу, брате, нема –
скоро осінь, а в мене…
…й наквашених яблук - ні діжки.
В мене гулі на битім чолі,
в мене п’яти зболіли
все відштовхуватися од землі…
…а вони облетіли.
Геть обсипались чисто, нема
серед віт ані штуки,
віти моляться до небес –
не розпука, одна тілько дяка,
що земля прийняла собі
їх достиглі плоди. Без браку
цього літа тих боровиць,
переможців слави.
Геть устелений мій садок
їх тілами.
Був би ти, мо варення того,
що варила мати –
наварили удвох, а так –
для кого ж старати?...
Я блукаю, блукаю,
а яблука ті на землі,
все нагадують – скоро
мій жовтень ухопить за дишло,
слухай, брате, земля най стоїть,
чо штовхати її?
Все ж на краще не вийшло…
Не вийшло…
