І.
Злетіти б їм,
та яблука, мов пальці
тримають зшаленілу кулю дивну,
і яблуня так схожа на царівну,
так схожа на
достиглу матір повну,
рум’яну і невиспану водночас –
із легким пасмом жовтого
у кроні,
на скронях…
ІІ.
Одне лиш фото! Мить! – І я навіки
залишу поряд з нею душу власну.
Скажи, смачніше що,
ніж ці плоди?
Скажи, навіщо я
не яблунею уродилась в світі?
ІІІ.
Ці віти переплетених шаленств –
згадать весни одної лиш
безумства.
Я йду на зустріч…
Яблуневий щем –
я йду під нашу яблуню…
