залишся на склі моєму
зеленого інію кольоровим відбитком
вкоріненим у підсвідому дилему
доведену до сказу оскому
аксіому
ні, теорему
мармурову на тлі загадковому
згадайся у світлі досяжних емоцій
я буду сумнівно вікно катувати
наркотик чи звичка?
ілюзія сонця
із серця мого
цілує вікно
і буде без втоми
від інію сльози ковтати
сумую по тобі
як тільки
криві візерунки
на ринку життєвих колізій
емоцій-ілюзій
і теплих провінцій
по доброму слову
і вправному майстру
із пензликом м'Яким
могли
сумувати
