І знову ці біси мене доїдають.
Вже хватить, не треба! Кричу собі “стоп”!
А в відповідь чую лиш подихи неба
І в серці тріпоче невпинний галоп.
Дивлюся на стелю – мереживо цяток,
Чи хтось так наліпить і в мене в думках?
Візьму я варення, спечу собі пляцок,
Втоплю в кружці чаю прихований страх.
