Кліпає очима ніч.
Хляпає дверима день.
Потирає руки ранок,
а я - вужем - між них.
В тому річ,
що на поверхні вен
розчервоніла рана.
Я бачив мучнів тих,
котрих
посеред лих
лишали самих,
тих,
кого неодмінно спускали
зі стріх,
попри їхній страх.
Щовечора їхні мрії
купалися в надії:
додИхать до ранку;
а на світанку
на паркані -
де півень будить нерви -
там сидить правда:
вона - стерво!
В дереві зникає сич.
Сиплеться життя із жмень.
Кліпає очима ніч.
Хляпає дверима день.
