Невже я знову обманулась в дружбі?
Невже я знову загубилась в снах?
Та не лунають фрази грубі
І серце моє не полонить страх,
Як там, колись у коридорах,
В шкільних кімнатах і просторах
Обманом впилась я до дна
І зраду взнала я сповна.
Я раптом подругу утратила
(та чи сумісне тут це слово?),
Бо правди я в очах не бачила
Й попала у брехливе коло.
Та серед темряви усіх недуг
І загнутих життєвих дуг
З'явилась ти, моя сестрице,
Тверда, гартованая крице.
До тебе доля злющою була,
Та щирість жила у сирітськім серці,
І щастя ти завжди сама кула
Й ставала на жахливі герці.
Мене ти втішила й підтримала,
Зернятка дружби скрізь посіяла,
Й тебе, як сестру, полюбила,
І ніби подруги я й не губила.
А зараз ми пішли в дорослий світ
Окремими, тернистими шляхами
І не поборем разом бід,
Що розливаються ураз морями,
Життя світання промайнуло скоро,
Й дитинства ми пройшли високі гори,
Здавалось, це було лиш вчора,
А зараз ми невільники покори
Тяжкій життєвій нашій долі
У замкнутім життєвім колі.
Можливо, ми зустрінемось колись
На перехресті, поки помолись
За те теперішнє й минуле,
І за майбутнє ще не буле,
Й дитинство згадуй, і мене у нім,
Й вогні запалюй у своїм вікні.
