Ці криниці бездонні. Вітри напилися диму.
Полиновою повінню піниться сиве поле.
Я мовчу, я вростаю у землю, бо я тополя
І воронячі гнізда болять мені, наче стигми.
Сипле град на обличчя, січе беззахúсну шкіру.
Ані стогону з вуст, тільки вітер гуде у кроні.
Не співає тополя, бо тишу плекає в лоні.
Ніжне листя сивіє, стає нежиттєво-сіре.
