Wie jede Blüte welkt
und jede Jugend dem Alter weicht,
blüht jede Lebensstufe,
blüht jede Weisheit auch und jede Tugend
zu ihrer Zeit und darf nicht ewig dauern.
Es muss das Herz bei jedem Lebensrufe
bereit zum Abschied sein und Neubeginne,
um sich in Tapferkeit und ohne Trauern
in and're, neue Bindungen zu geben.
Und jedem Anfang wohnt ein Zauber inne,
der uns beschützt und der uns hilft zu leben.
Wir sollen heiter Raum um Raum durchschreiten,
an keinem wie an einer Heimat hängen,
der Weltgeist will nicht fesseln uns und engen,
er will uns Stuf' um Stufe heben, weiten!
Kaum sind wir heimisch einem Lebenskreise
und traulich eingewohnt,
so droht Erschlaffen!
Nur wer bereit zu Aufbruch ist und Reise,
mag lähmender Gewohnheit sich entraffen.
Es wird vielleicht auch noch die Todesstunde
uns neuen Räumen jung entgegen senden:
des Lebens Ruf an uns wird niemals enden.
Wohlan denn, Herz, nimm Abschied und gesunde!
"Щаблі" (Германн Гессе)
Як в‘яне кожен цвіт
і кожна юність у старість дивиться,
так кожен крок життя цвіте,
так мудрість і чеснота в свій час мина і не триває вічно.
Коли життя покличе, серце мусить
відкритись для прощання й починань,
щоб весело й без жалю за минулим
в нових єднаннях з’єднуватись знову.
І в кожному початку є той чар,
що нас обереже й поможе жити.
То ж ми мандруємо із краю і до краю,
та в жодному ми серця не лишаєм,
Бо світу дух не хоче полонити,
зв’язати чи обмежити у чомусь.
Він хоче лиш щаблина за щаблиной
підняти нас й понести у простори.
Як тільки змиримось з турботою й печаллю - умить загинемо.
Бо тільки той, хто в мандри іти готовий,
може врятуватись з полону мук буденних.
Й, можливо, в нові простори смерть жене ще юним,
та поклику життя вона не згубить.
Ану ж, вперед, душе, прощайся й прощавай!
