Ти - самотня вежа і життя маяк,
І пробитий штормом човен серед моря.
У бутті фатальний, неминучий знак -
Ти один з усіх страшних моїх історій...
Темний вірш на білім аркуші смутнім,
Мов безкомпромісна сила днів потоку.
Блискавки розрядом ранять вже своїм:
Все перед очима, і вже ані кроку!
Упадімо в землю - там майбутнє в нас,
Подивімось в небо - подих там останній...
Все розсудить жорстко невблаганний час,
Тож і не корися ти в своїм зізнанні...
В порожнечу рветься цей надривний крик,
Розтина повітря, серце відпускає...
Пульс ще не спинився в замкнених повік,
Ще вузькая стежка не дійшла до краю.
