Крізь сутінки проривається спів.
Хтось вперто веслує проти течії.
Ухиляючись від гострих блискавок
він тікає з полону снів.
Білий сніг хоронить просту дорогу.
Піт замерзає на високім чолі.
Доля відчуває гостру тривогу.
Чомусь він залишився сам на Землі.
Збільшується тиск на скроні
і болять важкі долоні.
Краплі поту його солоні
стікають по обличчю і до вуст.
Чайки хапають останню рибу
і з рибою в дзьобі вже не кричать.
Не сумуй, чоловіче, здолаєш і кригу.
Недовго тобі залишилось мовчать.
І опускаючи тяжкі весла у воду,
ти сам твориш власну долю, свободу.
Тепер ти це можеш. Це в серці - ти знаєш.
Зітхаєш, та берег вже недалеко.
Над тобою лелека вертає додому.
Коли берег в очах, зникає втома.
Як приємно з тенет вирватись самому.
Сьогодні ти вернувся додому.
