За ким б’ють дзвони у церквах?
Інколи за тими, хто не з нами.
За ким грає дощ по вікнах?
Можливо за нашими серцями.
За ким тривожно вітер йде у гори?
Певно, як завше, за тінями.
За ким плачуть на наших могилах?
Мабуть, за невинними спогадами…
Вічність погоні, миті у болі…
Все, що підвладне агонії….
Безпросвітної долі краплини,
У росах рідної землі,
Підемо, і будем збирати на краще плоди.
Наші крила вже давно не вміють літати,
Їх поламала мила стихія пітьми.
У тунелях їхні очі звикли
До непроглядної темряви,
Але ж і такі виживають…
