Стікає крапелька дощу по віконній шибці, як колись стікала по твоєму, осяяному усмішкою обличчі. Це найдорожчий образ у моєму житті, я весь час стараюсь зберегти його у пам'яті. Я стараюсь не загубити його у метушні, у стрімкому потоці власних швидкоплинних думок...
Стікає крапелька дощу по віконній шибці. Можливо, сестричка цієї ж крапельки, якій ти колись не хотів дозволити упасти на мою не прикриту шию. Але цій маленькій хуліганці це все-таки вдалось тоді...
Стікала крапелька дощу по віконній шибці. І, як завжди, нагадала мені про твої ніжні й водночас такі жагучі поцілунки. Вони схожі на подих теплого літнього вітерцю, який часто приносить у моє життя численні зміни. Вони схожі на лагідні пелюстки троянд, які я люблю перебирати в задумі в руці. Але навіть дотик дощу під час вальсу тисячі краплинок не здатен замінити дотику твоїх уст...
Стікають крапельки дощу по віконній шибці. Перш, ніж зупинитись і зникнути, вони проходять довгий шлях, залишаючи по собі таку собі імпровізовану річечку. Таку ж річечку, такий же довгий слід залишив ти в моєму, здавалось, зовсім не потрібному житті. Але ти змусив мене повірити й переконатись, що я все-таки комусь не байдужа, що все-таки хтось готовий прийняти мене в своє серце зі всіма недоліками, які приготувала для мене матінка-доля...
Стікає крапелька дощу по моїй розпашілій від твого поцілунку щоці. Я збережу цей образ у своїй пам'яті назавжди, щоб ніколи не забувати сповненого коханням й пристрастю танцю наших сердець під час чарівної музики дощу...
