Вже темно, досить темно.
І тихо. Так боляче тихо!
Я визираю в вікно, коли дощ
почина танцювати по стріхах.
Він розбивається так легко.
Він віддає себе повністю,
до останньої краплини.
Я на нього дивлюся з гордістю.
Я, взявши ніж, вже теж готовий
до розпростертих рук твоїх,
до безпритульних сліз твоїх -
моїх дрімань безкольорових.
Мене рятує дощ.
Я прислухаюсь і любуюсь.
Він мене не відпускає -
зачаровує й тримає.
Мене рятує дощ.
Я прислухаюсь і всміхаюсь,
із його крапельками граюсь.
Дощ рятує ще одну ніч.
Мені так затишно за пазухою у вікна.
І, десь вже посередині ночі,
я випиваю келих дикого вина,
і воно поволі затискає мої очі.
