Під гострими бритвами тріскає доля.
На ганку з"являється сива неволя.
В душу зайшла безкоштовна повія,
тримаючи заразу на кінчиках вій.
Вона кліпа очима, а серце свербить.
Тим часом тебе впрягають в ярмо.
Ярами, байраками, скелями, долами,
чужими долями йти: тобі все-одно.
Череп скрипить, крізь скроні - пісок.
Це мозок висипається під твої ноги.
Нема змоги шукать кращої дороги,
ніж та, де попереду - рілля, а ззаду - батіг.
Тягни, тягни, песть повії вії,
яка вкрала твої мрії.
Всі події, що чекають на тебе,
пропускатиме вона через себе.
На твоєму ліжку чужий одяг.
Хтось гріє ноги під твоєю ковдрою.
Кривда вилазить з твоїх очей
і жбурляє товсті сльози тобі на щоки.
З гори спускається каменем круглим,
зализаним, мертвим - твоя доля.
Прямує крізь напругу у твоє чоло,
з якого манить його тавро повії.
Зневіра і віра, загроза й гроза.
Об камінь затупилась твоя коса.
В лещатах затиснуті руки тремтять.
Довго ще будеш в ярмі танцювать?
