Проквола тиха ніч, холодна самота,
Розкреслюєш вірші, звіряючись з собою,
Розріджений порив рядків – думок сльота,
Чом не знаходжу слів і зустрічей з тобою.
Магічний шар не дасть дзеркальних відображень,
Захованих піжам під обеліском снів,
Здивована сльоза захоплена від вражень,
Стікає криками у порожнину слів.
Спотворення прийшло, залізло в наші душі
І боцманів дуда сигналить думи гріх,
Намоклий парасоль морських дощів на суші,
Цвіркун у шоколаді з сумом тисне сміх.
Стриножене лоша, покликане на пашу,
Вільховий вітерець, міцних возів дьогтяр,
Нічної варти міф, чека на Машу й Сашу
Закоханих в під’їзди зваблює ліхтар.
Різцями з майонезу виточені вени,
Занурюють в уми серцевий менінгіт,
Розігрують екстаз і катастрофи сцени,
Розмішують у фарбах сонця целюліт.
Клаксону спів-гудок, не прозвучить і завтра,
Світильник-смолоскип, стоїчний меломан,
Червневий дивосвіт ладнає мідна ватра,
Турецьку й запашну готує кавоман.
Духм`яні поцілунки, карколомне тріо,
Краплені ртуттю карти і терпке вино,
Тополі обнялись, гойдаючись не сміло,
Пощерблена кора мов золоте руно.
Вокзальне каяття й окислені перони,
Потерті доріжки, запилений пістоль,
Застрибнув мінестрель розлуки у вагони
З порожнім гаманцем, скінчилася гастроль.
