моєму другу і подружці,
моїй сестрі і хворій реальності –
Полі присвячую…
Сестра
Наші розмови до ранку примушують зупинятися час
Ми відірвані від руху гнітючого блуду
Ми не факт що одні
не факт що між люду
та оправи однаково сплетені колом
байдуже що ти як і я
співаєш ранкову альбу
проти ночі задля зорі
цілуєш у лоба запилену арфу
ми не контрольовані стилем фігури
ти мрієш про море
про спокій душі
а я весь проріс колючим терном
заради спасіння від самоти
пишу дискурс у вірші
і байдуже що поруч кипить життя
під ковдрою нашого спокою
закорковані у власних спіралях
відштовхуючи образи і біль
ми повільно ковтаємо каву
розчиняючись у сотні проміль
сестра здається всі хворі
однією бідою любов
та ми не під контролем
ми ковтаємо холод розмом
не розділені навпіл дві половини
однієї цілої маси
сестра не мовчи в самоті
зніми огиди й образи
так вийшло ніхто не винен
ми не в змозі змінити штрих код
ми закодовані дві одиниці
крок і ще крок і буде стрибок
