Ти зачинив двері два роки потому
Коли вганяла у морок твоя поодинока прірва безладу
Думок
слів
повільних дотиків життєвої лінії
вперто не відступаючи
стукала в твої вікна осінь
пускаючи по твоїх жилах повінь
кволого безладу
а ти знав що вона поруч
ти відчував її уповільнені рухи
ти складав сценарії своєї оборони
своєї закоханої фортеці
з лініями захисту
з обороною лівого та правого флангу
не готуючись до нищівної поразки
бо за вікном планувало пожовкле осіннє листя
і сльози неба капали у твої долоні
проводжаючи у останню путь твою людяність…
стара уповільнена історія загублена в часі
залишиться на сторінках пам’яті
без метафор
занадто просто все вийшло
вона народжена дотиком втіхи
не зламного нагромадження тепла і любові
це зараз з кожним осіннім подихом вітру ти згадуєш кожну хвилину дотику
це зараз коли вона стала далі ніж зорі
що пророкували безлад твоєї нутроби
твоя операційна система підвисла
два роки потому
на пере завантаження не вистачає
погляду
та останнього дотику
і все що залишилось у твоїй карті пам’яті
рік та дата твого спустошення
і якого воно так вийшло
ти вишукував усю свою артилерію на захист
сервера
а вірус потрапив у серце
обійшовши захист з права та ліва
вперто атакуючи в груди
зухвалої слабкості
пізно
вже ранкове проміння примушує спати
ти не хочеш
та засипаєш
не заради себе
заради звички
усе заради звички
тютюн ладен
місяць сонце
ти і вона
під владою звички
під нищівним кругообігом паралельних ліній
які не перетнуться за будь яких обставин
твоя моральна норма взяла відпустку
твої паролі розкодовані
твоєю самовпевненістю
заради свободи
ти заліз у картонну коробку
сидиш там з дня у день
закриваєшся від усього
нібито тікаючи від системного забезпечення
створюючи власну нев’єбезну яку не проб’є ніхто
навіть ти
систематичну залежність
під назвою
свобода
батьківщина слонів
хай грають цимбали
хай починається гра
так треба так модно
сьогодні мовчати
а завтра прийти до життя
ти знаєш сестра
занадто складними стають деталі
коли співає твоя самота
нібито поруч та далі і далі
тікає твоє сприйняття
