З життям і тобою дограти у довгу лозу –
Тікати-ловити немає ні сенсу, ні сили,
Хатинку малу збудувати (щоб були і жили),
Добра наживати, і білу купити козу,
Таку, ну, ти знаєш, яка у романі Гюго,
Де я – Есмеральда (не смійся), доросла кобіта –
Варити борщі і садити під вікнами квіти
І вже не чекати – бо пощо, навіщо, кого?
Бо все – у собі. І обітниця довгих мовчань
Іще неважка, а торбинка ще повна, і літер
Багато в торбинці. Джалі ворухлива, як вітер,
Та завчено слово складає – і світло (що янь)
із інем, чи інеєм – з чим там? – утворює знак,
єдиний, де біле - то чорне, а чорне - то біле.
…Копитцем своїм кресане - і побачиш вітрила,
Бо кізонька люба, бо кізонька мила, бо так.
