

	ПОШУК

АВТОРУ:

AlmaNAH

Жанри

Авантюрна проза

Авторська проза

Альтернативна історія

Гоголівський ФОРУМ

Наша статистика

Авторів:	720
Творів:	10809
Рецензій:	16413

Наша кнопка

Код:

Художні твори Поезія істрія хвороби

Червневе загострення

© Ніка Новікова, 16-07-2008
[Ремісія] А коли розучуся холодно й слізно спати, може в тиждень піску і моря, ну от як нині, перерву після-пива-сниво на середині, і дістану із мрії дурня – мене кохати. він обтруситься, скаже: будемо разом жити. усміхнуся, зберу у жменю слова-дукати: він же дурник-із-мрії, звідки він може знати, що у плані "як-стати-парою" перше: квіти?.. а вночі він мені розкаже, обнявши серце, скільки синіх птахів повили у мене в косах теплі гнізда… і як пасують ранкові роси мені босій, коли заходжу по стегна в просо… і який з мене добрий лікар – латати душі… і чому від мого волосся так віє сливами… і чому моїй спині зовсім не личить мушля… і чому поряд мене інші стають щасливими… і яка з мене рідна подруга, добра мати… і якими медами пахнуть у мене груди… він же дурник-із-мрії, звідки він може знати, чим ночами радіють в ліжку справдешні люди? а наступної ночі, сидячи вдвох на кручі, як опустить повіки-сутінки сонце-дуче, і як небо натрусить на ніч зірок у море, він розкаже мені про Кубу сheрвону story, про величну колись Помпею – тепер – Санторін, він розкаже мені про те, як ходив між зорі, як розводив на підвіконні карпатські гори, як витоптував стежку відчаю до Гоморри, і яким він бував щасливим за мить до страти, як рубав на Голготі літери Т-хрести… усміхнуся. мій дурник-з-мрії не може знати, що мені тільки двадцять і нічого розповісти. про-сти [Судома перша] він простить, і для нас із літер змайструє хату, а довкола – півколо жовто-блакитним тином. і тоді я піду у поле, а він – на ринок, і відтіль принесе акваріум, повний римок, щоб слова, перетерті в тишу, туди кидати… і колись, відігрівшись в нього на грудях-латах, я складу йому вірша, він – назве його Сином… милий дурень-із-мрії… звідки він може знати, як родити дітей, і яка вона, та дитина?.. [Судома друга] а тоді… а тоді… …притисне нове загострення. я схоплюся: ах, милий! рани заквилять: осені!.. і осиплеться небо срібленим купоросом… милий спатиме. і залишитись не попросить. рідний дурень-із-мрії… як мені з ним прощатись? він же вміє так… аж .......до ..............віку мене кохати... я – лишу йому всіх пташок і усенькі сливи (хай простить, що не вміла довго бути щасливою) я – лишу йому Сина, я – лишу йому серце… щоб ніколи наш Син не звідав, як я у герці, у війні-забаганці милості із жорстокістю заробила .........Синдром ..................Хронічної ..........................Одинокості. і відтоді щоосені – тільки повіє вітер, і зів'януть дозрілі мрії на чорних вітах, розтікаюсь у жовтень щемом, лишаю смуги – переоране небо – синю під-сум-ріллю… …розтікаюсь, рідію, потім – вмираю з туги. і латається рване сниво моїм лю–blue... [спокій]
Написати рецензію	Рекомендувати іншим

Рецензії на цей твір

Нема слів...
На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Маріанна Маліна, 22-07-2008

Не бачу смислу в паралелях
На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© СеРж Ко, 22-07-2008

[ Без назви ]
На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Черезова Варвара;), 16-07-2008

Гарний вірш вцілому
На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Руденко Сергій, 16-07-2008

Згенеровано за 0.0101940631866 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Червневе загострення

Нема слів...

Не бачу смислу в паралелях

[ Без назви ]

Гарний вірш вцілому