Народився в далекому 1919 році від сорокарічного відставного австрійського офіцера-авантюриста та сімнадцятилітньої галицької торговки городиною. Його зірка передчасно засвітилася у зв’язку з невдалим перерваним актом батька й матері в одну із тих червневих ночей на шляху Скваржава-Перемишль, коли червоний місяць блукає осамотілим небом сам не свій. Малям він був охрещений у гірській церковці під Драгобратом, яка спалахнула наступного ж дня з вини не загашеної непоміркованим дияконом свічки або сигарети. Оскільки, разом із церквою згоріли всі документи та хроніки записів, його справжнього імени ніхто не знає. Сам він себе йменував – Морко.
Морко нічим особливим не вирізнявся, окрім доволі частої схильности до сейсмічних забухів. Міг сплутати Каїна з Каєм чи Києм, а Авеля із Аполлінером або Адлером.
Першовідкривач «пертусину» та ламп в телевізорах. Своєю зухвалістю спростував усі на той час відомі наукові аксіоми та релігійні догми. У військових кампаніях брав активну подвижницьку діяльність в якости постачальника справжніх домашніх вермутів.
Інколи йому ставлять постаменти, які людство звикло практично використовувати для відлякування польового птаства. Дотепер невідомо чи вмер. Серед особливих прошарків населення побутує думка, що Морко замешкав у підземному Львові. Однак ті, хто в це гаряче вірить, зазвичай є або п’яні, або п’яні і вкурені загальновідомим букетом народних трав.
Всі його пророцтва щодо народження великих збулися. Передбачив також смерті Елвіса Преслі, Боба Марлі, Мерилін Монро, великий розпад сучасних імперій. Батько багатьох революціонерів, які зі скромности собі зичать не розголошуватись.
Викрадений у болгарських циган-католиків ортодоксальними циганами зі Жмеринки оригінал тексту може засвідчити автентичність існування Морка, як також і його помилкове зачислювання до виключно ромських пророків.
Предмет Монологу Коминаря Морка
Крізь мокро і морок
Їх ще наразі остаточно не видно
Але у синюватій паволоці туманного диму
Пливуть безіменні галери без весел руслом минущості
Втупивши траєкторії своїх мрій у берегову смугу
Жевріючого спочинкового місця
Тим часом
Я переходжу наче у коміксі
Із аркуша в аркуш
Недовго лишилось
До розстрілу Ночі
На м’ясо
Гарматами все ближчої
Навали Орди Світанку
Товща між струмом страхом та сумом
Це самопожираюче серце чорного вакууму
Розстрілюєш мене крапками і тире телеграм
Може занурившись від буденних шумів у кімнаті
Скраєш мої фотографії кухонними ножицями
Опісля їх наосліп склеюєш клейстером
Із зібраних у пляшечки сліз падучих зір
Застаєш на гарячому боковим зором як
Гріхи вигорають над полум’ям свічки
Несхожої ні на які інші прототипи предметів
A propos того що
В людських істот відмінно інакші
Й химерні конструкції хрестів
Скляні водяні олов’яні або дощаті
І то як величальні фундаменти
Тлінно стою попід космічними перемінами
І вчуваюся
У перетікання води у стінах
Пари під прілою корою дерев
Запаху льоду в нашарованих залах свідомості
І втручаюся самістю ув їхню тотожну самість
Лопотіли вентилятори ілюзорної самодостатності
Нічого такого не трапилось
Ніхто не зривав стуком дверей із петель
Ніхто із сандалів не струшував пороху
Ніхто хлібом-попелом іще не наївся
Позаяк мені хтось при слові
Або хутчіш за все
При келишку якось сказав
Спішити любити жити
Животіючи зустрічно тобі посміхаюся
Настільки безтурботно і легко
Як грати на одній струні мандоліни
Звукоряди проростання рослин
Не звертаючи слуху навіть на
Гуркіт навзнак спадаючих янголів
