«Ой, як на серці важко,-
дай я тебе пригорну…
Вип’ємо разом пляшку
пива, пластично чорну.
В миску наллю, як другу,
потім підеш ти в буду,
я відкоркую другу,
пити ж без тебе не буду.
Я почекаю - знаю,
ти мене теж чекаєш,
гавкаєш - як немає,
а як прийду – вітаєш.
Ой, як не легко псові,
в буді – один, і в шерсті.
Волі, а не любові,
щоб до самої смерті
бути з ланцом ?… Мій Бровку,
вже вилізай, бо досить:
піниться пиво знову -
наша вертає осінь.
Випущу в чисте поле,-
вернешся чи під ранок?-
та не забудь ніколи
мій одинокий ґанок.
Шрябни у двері, гавкни,
радий тобі та й годі -
нащо здалася мавка
та, що у сни приходить.
Хоче мене спіймати
й взяти з собою конче,
в пристрасті тягне з хати,
в корчі до річки хоче.
І дістає зірниці
й кидає на покривало…»
