Це як втратити розум чи може цноту,
Це як звістка про страту у день весілля.
Посипаю кохання, як рану, сіллю.
Щоб боліли у спогадах дні скорботи,
Щоб не сміла забути, або простити.
Ти давно не коханий, а я не люба,
Почуття почорніли, як хворі зуби,
Тільки серце – могила та й то розрита.
Замилую дощами спітнілі трави,
По самісінькі груди ввійду у жито.
Скільки нами прожито, убито, спито?
Але досі не знаємо: Бог, лукавий?
Посилає нам радощі, горе. Гори
Догоряють у світлі заграви. Хочеш? –
Повернуся до тебе, як сон чи пошесть,
В цю блаженну (чи прокляту?) жовту пору.
