Я сяду під зірку сусідню – аби недалечко,
Дивитимусь нишком як ти наливаєш у чашку
Холодне і біле, мов сніг, молоко із глечика,
А потім відкинеш на лавку сорочку клітчасту.
І я простягну тобі вечір із флоксами, наче
Для потиску руку. А ти засмієшся в жменю.
Розтулиш долоню – а сміх утече й заплаче
Густим зорепадом і згубиться між ячменю…
