По вилицях вулиць стікають краплинки поту.
А ти їх чомусь називаєш дощем, що плаче.
І з дерева цього ні плоду тепер, ні плоту,
А з того, що поряд плодів не чекай тим паче.
Розтулиться раптом пащека будинку справа
І виплюне в липень стареньку, як грудень, бабцю.
За вухом у вулиці – ріг, а на розі – справи.
До вечора, сонце, спасибі за чай і капці.
