Люблю очі, зачаровані неглибокими відкриттями,
хоча б шелестінням беззвучних голосів коло вечірнього плеса
або дрижанням старого ліхтаря у зарослому парку коло палацу
(щоразу об ліхтар б’ється темне листя),
здається їм тоді, що бачать віки минулі.
Люблю також очі, що з відчаєм тонуть у глибших облудах,
у тисячах різних облуд.
Дай тільки, Боже, усім шукачам повернутися,
поклади нам усім на шляху по червоній жарині,
щоб бачили ми або хоча б відчували,
що далі, далеко далі є правда істинна, глибина необлудна.
