1.
Я прокидаюсь о сьомій щоранку,
їм нудотну оту вівсянку,
одягаюсь в процесі льоту,
власне, спізнююсь на роботу
і до вечора вже премило
своє рильце тримаю рилом. –
се для всіх.
Я маленький червоний м’ячик
і пухнастий біленький зайчик,
і ще квітка, тоненька й дика,
і ще мрія свого чоловіка,
і шматок завірюхи, і трішки
потягеньок кішки. –
се для нього.
Я софіст, і софіт, і хвіртка.
Я риплива зелена зірка,
і ще бита обскубана псяка,
і ще страшно яка забіяка,
і той запах – кориці з медом,
і той колір – між сонцем й небом. –
се насправді.
2.
ШКР...
Моя сутність – верлібр…
Я – Лора Еш – вигадана!
(Єва Еш – теж).
Ядерна лялька,
виготовлена у Шкр
(село Шкроботівка).
Путівка туди безцінна,
але можна взяти за безцінь.
ПрЕцінь, ви кохаєтесь у черешнях?
(на черешнях, знаю, ні),
то їдьте туди –
у Шкр.
Наберіться сил.
Подивіться, Де я взяла вірші,
вищі за метр шістдесят шість.
Збагніть – звідки?!
Але знайте:
синдром Лори-Єви Еш вигаданої –
то штука невигідна –
немає меж віршам! –
Вирішуйте!...
3.
Я – байдикувата псяка,
ще й вар’ятка – світу мало,
дайте лиш мені погавкать,
під зав’язку побіситься.
я – як птиця –
все літала б між хмарок,
і все раділа б,
і ловила мух би нишком,
і напудила ворону.
я люблю сопіть в травичці,
у затінку лопуховім
і ногою дриґать стиха,
якщо хтось мене зтривожить.
А іще мені неясно,
неприємно, навіть, мовим:
нащо ж так мене труситься –
я – безлаберная псяка
і побиться – я конешно!
але гризтись – то є сором
для собаки з вихованням.
