Ти ідеш по землі, о, моя вередлива ласунко,
Повертаєш за ріг і тебе вже не видно з вікна,
Барабанять підбори в глибинах старого провулка
"Марш ласунки" - так вміє ходить лиш вона.
Гострий носик, та щічки напрочуд рум'яні
Та грайливі, а інколи стиснені міцно, уста.
То літаєш деінде, а то не піднімеш з дивану.
Це портрет твій, ласунко, ласунко моя золота.
Ти розсердилась раптом і очі змінили відтінок :
Замість синього неба, мов з льоду а чи з кришталю.
Та ніколи не сердять, а тішать оті переміни,
Бо тебе я, ласунко, і вірно, і ніжно люблю.
ДІВЧИНА З ЖОВТИМ ВОЛОССЯМ
Дівчина з жовтим волоссям,
Ти трохи схожа на осінь.
Сині очі крізь хмаринок вії,
Светр зелений кольором надії.
А крізь нього – вже достиглі перса
Тільки позирнеш – душа воскресла.
Ніжки пружні, ніжністю налиті.
Сині очі, як волошки в житі.
Стан розкішний, а як нижче глянеш –
Диньки дві – і нерухомо станеш.
Усмішка, як сонечко зігріє.
Відвернешся – холодом повіє.
Раптом, а в душі весна настане,
Тепле слово – і душа відтане.
В серці моєму ти нині
Вся як розкішна богиня.
Спробую тільки торкнути –
Прагнеш мене відіпхнути.
В гості мені не дозволиш,
Серце відмовою вколеш.
Руку хоч дай на прощання!
Маю одне сподівання –
Станеш, моя королево,
Як в листопаді дерева…..
ЕРОТИЧНА ФАНТАЗІЯ
Чи це була затьмарення година,
Чи може так наснилося мені:
Струнке дівча, що з усміхом дитини
Вмостилось верхи в мене на стегні
Ми цілувалися, стискаючи обійми,
Проводячи руками по спині
І не було вже одягу ніскільки
На ній і, як не дивно, на мені.
Я милувався ніжним білим тілом,
Я пестив кожну рисочку на ній.
Вона від ласки й ніжності сп’яніла
І цілувала, не скажу куди.
Злиття тягнулось довго і невпинно.
Час витікав, немов солодкий мед.
Хвилини додавалися в години
А ми були любові посеред….
Коли я виринув з ріки бажання
Вона вже зникла в мареві ночей.
Зо мною залишилося до рання
Кохання, ніжність, блиск її очей.
* * *
Мені вже знову хочеться любові,
Нехай мене кохання обпече.
Про це я мрію знову, знову й знову.
Лягаю спати. Хай насниться ще!
ЗДІЙСНЕННЯ ПРИСТРАСТІ
Нарешті цього захотіли обоє
І ми наодинці залишились двоє.
Нарешті вже здійсниться наше бажання –
У захваті мрій віддамося коханню.
Я вкрию тебе павутиною ніжно
Із слів, поцілунків та доторків грішних.
А ти подаруєш мені свою ніжність,
Красу і бажання, і цноту, і свіжість.
В одне поєднаймось, як в плетиві квіти.
Дорога до щастя пряма і відкрита.
І вже поступово і стеля і стіни
Зникають, а пристрасть зростає невпинно.
Зник сором, обійми стають все тісніше,
В тобі розчиняюсь чим далі тим більше.
Нечутно, як час поступово спливає,
У Вирій солодкий душа відлітає.
І раптом, як з неба, мов вітер холодний
Провалююсь я у солодку безодню.
Не чую, не бачу, не прагну, не знаю.
Мене переповнює щастя до краю.
Не стримати стогін, шалені цілунки,
Обійми, та звив наших тіл візерунки.
Тебе я …ні, дужче… чарівно…магічно
Ось…АХ…почалося…хай плине одвічно…
………………………
Невже це вже все? Я не вірю. Я хочу
Залишитись вічно під присмерком ночі.
Миттєвість спинися, ще хвильку, благаю!
Не хочу вертатись з щасливого раю.
Ще рух, не спиняймось, чому все так швидко?
Я прагну тебе, як простору – лебідка.
Та мабуть це правда… Вже жар охолов.
Жага відійшла. Чи зосталась любов?
ОХОЛОДЖЕННЯ
Ця зустріч схожа вже попередні:
Вино, цукерки, погляд з-під брови,
Обійми, поцілунки у передній,
Схиляння голови до голови,
Заходимо до іншої кімнати –
Вона давно готова для утіх.
Там простір, де не зможеш заховати
Всіх забаганок пристрасних своїх.
Ось знов, розчервонівшись як калина,
Впадаєш у солодке забуття,
І виринаєш з нього, й далі линеш,
У захваті від сили почуття.
Та любощів невимовне мистецтво
Вже не жене мою застиглу кров,
Але наступну зустріч як і першу,
Чекатиму з бажанням знов і знов.
І серце гучно стукатиме в скроні:
Повторимо одвічний ритуал,
Та бачу ясно, наче на долоні –
Не я здіймаю твій любовний шал.
А саме ти живиш, неначе злива,
Засохлу ниву власних почуттів –
Я ж …
… дзеркало Нарцисове примхливе,
В яке він милувався навесні…
РОЗЧАРУВАННЯ
Невже це все і лютая розлука
Захолодила наші ніжні руки?
Невже зима настала в почуттях,
Де не співає жоден синій птах?
Невже не буде шалу і безсилля
Які ми відчували у коханні?
Невже любов свої згортає крила,
Якими нас вкривала дні останні?
Я здалеку дивитимусь на тебе,
Ти не поглянеш у мій бік ні разу
Вже душі хмарами покрилися образи –
Не буде вже над нами сине небо.
Не будемо кохатися до рання.
Любов зосталась – зникло лиш бажання.
