Це небо упаде на тебе зненацька.
Та тільки тоді не проси нічого для себе.
І переповзи цю сіль по-пластунськи,
чи… по-рибацьки
закинувши невід, у зорі - невід.
А біль головний відпече, відволає ще звечора,
судоми обручками руки покорчать кроквами:
неволя ж твоя так фальшиво довершена,
свобода твоя до пуття не запродана.
Але ж! яку велич по скронях рубано, товчено,
червоною піною так тобі в роті аж солоно.
А бути у світлі небеснім відвертою хвойдою
мабуть трохи краще, ніж дертою квочкою.
І ти проживеш, як за Богом, за тими облогами.
А в серці відносиш чимало любові затятої.
І глянеш на нього очима не від сльози вологими,
А щойно з хреста для більшої муки знятими.
