Пройдися стежкою крізь гай забутих мрій,
Зверни, дійшовши висохлого древа
І на галяві снів знайди найкращий – свій –
У пазурах примруженого лева.
Під його поглядом сміливо й твердо стій,
Вгадай безмовно задані загадки,
І, взявши в дар свій сон, перо й старий сувій,
Мерщій прямуй до зоряної кладки.
На краї Вічності прийми запеклий бій
З Драконом Забуття алмазнодзьобим.
Сон в панцир закує тебе, сувій – щит твій,
Перо ж списом прохромить крила снобу.
Потвора звергнута обітниць зронить рій,
Та їх не слухай – вимагай одного:
Лошиці дикої приплід, але новий –
Сріблястого жеребчика малого.
Оце лошатко виходити сам зумій,
Бо не вжива воно звичайну їжу:
Правдива вигадка – із уст твоїх напій
Та трохи рим хрумких – пахуче збіжжя.
Як підросте – пусти на моріжок надій –
Хай впевненість в раменах набуває.
І враз, покинувши наземний супокій,
Пегас, мов птах, злетить у синь безкраю!
На нього всівшись, ти завчасно не радій –
Мчи на Парнас, до музи, що під тентом
В глухій апатії від світових подій
Щоденно, бідна, труїться абсентом.
Якщо зумієш показати правду їй –
Що світ прекрасний, і не кане в Лету,
І обірвати нескінченний цей запій –
Тоді ти зможеш зватися поетом!
