Я з вишнею тиху розмову веду:
– Стоїш ти, немов наречена, в саду,
Вінчальні суцвіття – дарунок весні,
Поети про тебе складають пісні.
А влітку почепиш коралі собі…
Чому ж пелюстки облітають в журбі ?
Схилилася гілка мені на плече:
– Від слів цих приємних мені гаряче,
Та, мабуть, недовго стоятиму я –
Навколо вирує життя течія,
І в ночі тривожні я бачу у снах –
Напевно залишусь я тільки в піснях…
Ростіть, не журіться, вишневі сади,
Хай люд небайдужий приходить сюди,
Сумні пелюстки облетять навесні,
Щоб ми заспівали коралі-пісні.
