Огинаючи напівіснуючі, чи від часу спрозорілі, стіни,
Крізь, можливо існуючі, чи доречно домислені, двері
Поринаю в запорошену зорями золоту порожнечу.
Ти оціниш цю втечу.
Від тебе.
Від світу.
Від себе?
Амнезія поглинула все «життєво важливе» й «безцінне».
Відкривається шлюз. Вільна вийти у будь-який всесвіт
За склянкою шеррі…
Спи…
