Я печаль свою плавлю у сірий байдужий метал
І вкладаю його у думки і вуста твої. Злитками
Він летить до землі і в садах пагониться решітками,
Зло-травою холодною. Тихий іржавий фінал
Наших мрій і зізнань. У свинець переплавлено шал
І тече по траві як туман світанковий бетон...
Ліхтарі проростають, асфальт розриваючи болісно.
Руки світу жилаві вкладають нас в тишу і порізно
Вітражі викладаємо дротом колючим. Кордон.
Наші візи недійсні. Вдихаємо мирно озон.
