І знову це вино – рубінові лекала
без піни і шуми. На те воно й вино.
Із Криму чумаки, дом’явши хліб і сало,
везуть тепер не сіль.
Промене. Всеодно.
Надворі пахне всяк. На те воно і осінь.
І знову це вино. Гірчить, мов полини.
Промене. Всеодно.
Почовгаю наосліп.
На припічку живу, як дід і цвіркуни.
Душа пішла кудись – не далі за ворота.
Задуха їй отут. На припічку турбот.
Їй небо, як дашок, між маком і осотом
вкладеться просто так. І що їй той комфорт?
Як рідні з тим вином. І хочеться пропасти,
залити жар дощем із хмелю та нудьги.
Промене. Всеодно.
Назавтра скажеш: “Здрастуй,
я знову увійшла в прадавні береги”.
Повешталась собі. На те воно і осінь.
На печі кіптягу вертаю, до тепла.
Потріскують дрова, у них вогню ще досить.
Вина карафку ще на зиму зберегла.
