Спини мені подих секундами злої уваги
І вже ні до чого моє безупинне тремтіння
Я знаю від чого спиняється серце - від спраги
До всепоглинаючих спроб спростувати сумління
Надай мені сили стерпіти ці збочені рими.
Я граю цю роль. Мертвим тілом на темній підлозі.
Спини мене вкотре, коли я, словами простими
Хотітиму знищити світ знахабнілої прози.
Напевно ніколи вже не зрозуміти вульгарність
З якою наш світ залишає нас спати на рельсах
Тобі все-одно. Та й мені майже теж, я – бездарність,
Що в кожному кроці шукає розірване серце.
Забудь ці слова й розвивай у собі параною
Забудь все, що світ говорив тобі сп’яну, спросоння
Тікай від турбот, але знай: я завжди за тобою
Ловлю твої кроки в свої знахабнілі долоні.
