каміння голубого металу малювало не таким тривожним захід
торкаючись до вій, смарагди біль і відчай малювали без руки
солдатські очі канули у забуття, "бо ми не доживем до завтра
кохана, пам'ятай мене і тишу, що вкладав у безконечнії листи"
та ніч виходила за межі ночі, всаджаючи у вічність незагострені ножі
мінливо безвіконня пустувало, очоливши на допомогу краєвиди
здавалось не згорає.... Проте вогонь опалював безкапельні дощі
на душу випускаючи серцеві ніччю в десятеро холодніші бризи
лежало пів хоробрості та пів нудьги, встилаючи нерідну брудну землю
опалені листки перемовлялись, опадали, й ховали траурні обличчя,
щоб сльози не згоріли, сонце оминаючи жахіття, ринуло у безвість
захекані синиці над тілами оселились, знайшовши мовбито затишшя
смиренні долі покидали господарів, шукаючи когось маленького
для щастя, а, можливо, для судом вирішених стиглих стусанів
а між могилами і квітами у казку забрели вже пилом знесені
гармати й кулі - боги, що вміли покарати силу без голів
