Я колись тобі сказала:
– Пофарбуй стару гітару
у зелений колір! – Чаєм? –
жартував. – Двома мечами
раз на тиждень – понеділки –
розтинати ясмін-жилки
(сім – вздовж кожної струни –
так розлився чай-жасмін)?
Сім тонких прозорих цівок
стануть сім ниток-стеблинок,
сім духмяних ліній звуку...
Грати – в чай вмочати руки?
Ні!
...А ти – хамелеон:
рухи ящірки, і очі
жовті, і твої слова –
як цитрина в лимон-чаї,
й цедра-шкіра: доки осінь,
щоб ховатися у листі,
я – прийду з двома мечами
по мінливу
ящір-шкіру.
Якщо всохнуть струни-стебла,
якщо репнуть ясмін-лози,
одягну її як сукню.
На мою стару гітару
упадуть ядучі сльози
дощу
отруєного містом;
хамелеона ловить злива…
А гриф відірветься, як хвіст –
гітара осені уникне.
Природня хитрість.
Згадую лукавство
твоє...
А завтра буде – новий гриф!
Гітара – ящірка,
хамелеон – життя,
ти – є,
а – я?
