Розміщені на сайті вірші, в переважній більшості, не досконалі. Як вдосконалитися? Треба навчитися працювати зі словом. Щоб виходило це «граючись», пропоную ознайомитися із статтею «Буриме» (Літературознавчий словник-довідник, «Академія», 1997).
Буриме (фр. bouts – кінці, закінчення та rimes – римовані ) – вірш, створений за заздалегідь заданими римами, котрі не дозволяється переставляти або змінювати. Так, І.Качуровський запропонував М.Фішбейну написати сонет за таким рядом рим: крижні - анахорет - портрет - дивовижні - стрижні - скаред - вперед - тижні - клумб - Колумб - мавзолеї - Сірко - молоко - алеї. Сонет під назвою «Анахорет» мав нарешті такий вигляд:
Мене дратують люди, вівці, крижні,
Цапи й вовки: я єсмь АНАХОРЕТ, –
Мене дратує навіть чийсь портрет,
Чиїсь слова – нехай і дивовижні.
Я на цьому самітницькому стрижні
Не знаю ані добрих, ні скаред:
Все марнота марнот. Мене вперед
Несуть мої анахоретські тижні.
Ні гомону, ні стін, ні тумб, ні клумб –
Заїхати б подалі, ніж Колумб,
Не чути про вождів у мавзолеї.
Хай не для мене гавкає Сірко,
Мені самотньо пити молоко
У затінку німотної алеї.
Буриме як версифікаційна гра постав у Франції на початку ХУІІ ст.., перетворюючись на предмет змагання вправних та дотепних віршувальників.
Прочитавши цю статтю, я вирішив – спробую і я скласти сонета. Ось що з цього вийшло.
Із ним говорять тільки хитрі крижні,
Бо він – пустельник чи АНАХОРЕТ,
Ще й характерник – ось його портрет,
Тож притаманні риси дивовижні.
Йому підвладні історичні стрижні,
Він зневажає натовпи скаред,
Летить думками впевнено вперед,
Йому – віки, а всім роки чи тижні.
Він знає, скільки є на Марсі клумб,
І чи відкрив Америку Колумб,
І справді хто в московськім мавзолеї.
Лише отаман, кошовий Сірко,
Йому приносить сир і молоко
Туди, де дикі лугові алеї.
Як бачимо – не святі горшки ліплять. Тому раджу початківцям для вправи взяти будь-який вірш, хоча б одну строфу з нього, вибрати останні слова і спробувати написати свій вірш.
Бажаю творчого натхнення!
