Вставай, мій Царю, з пороху і крови –
вставай, , бо вже Тобі готовий трон!
Скривавлене лице, і очі, й брови.
Вінець терновий – найвеличніша з корон!!!
Вмирало серце матері. А люди
ще ґелґотали радісно-звірино.
Глумились фарисеї:
- Де ж є чудо?
- Врятуй себе!
- Зійди з хреста!
- Зійди-но!
А Він просив – в останньому зітханні:
-Прости їх, Господи!
Не знають бо, що творять!
Просив – за нас. У мить свою останню.
Просив – із мук безжалісного моря!
Господні Страсті! Хто з нас зупинився,
прийняв у серце весь той біль Христа?
Любити вчив. А хто із нас навчився?
Спитайте в себе.
Хоч в Великодні свята!!!
