Ця животворна висота
В серцях людських – застиглий порух.
Уся луда і суєта,
Немов хмарки, проходять поруч,
Та не торкаються. Не ранять.
Не огортають смутком втрат.
Високе, сонячне світання
Розпочинає марш-парад.
І світ міняється навколо.
Переярками днів - вперед.
І хоч король буває голим –
Це не міняє рух планет.
Поміряєш горнятком спрагу
До висоти. І стомиш зір.
У літеплі живої правди
Зникає звір.
