Невідстояна мова у келихах білих слів
Уже, мабуть, забула про дзеркало-серце,
Хоч маленькі листки ще торкаються брів,
По кутках розлітаються змучені весни.
Неозброєні краплі з жасмину і сліз
Випивають чуттєвість і зникло таврують
Монополії болю й обрізаний слід,
Та брехню, мов троянду, відчутно-німую...
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування
KP-design