Чомусь мене дуже лякає відсутність думок
Чомусь я ховаюсь від себе за келихом льоду
Втопився в очах, захворів від чужих помилок
Воскреснув в зіницях твоїх, щоб загинути згодом
Чомусь вже не хочеться світло ковтати з долонь
Залиш мене тут, я піду погуляю по хмарам
Чомусь роз’їдає зсередини мокрий вогонь
І мертвий під’їзд поступово стає райським садом.
І вже неважливо чому я іду на цей крик
Забив на життя, отже можна забити й на цілі
Чомусь не помітив, що так несподівано звик
І замість ідей і думок залишив тільки мрії.
