Всього дві доби... дві доби вам лишилось до страти.
А я... як же я? Як же я без вас буду жити?
Ви плинно, старанно, щоденно повчали писати
Вірші... і навчили в рядках не тужити
За вічним коханням, якого немає у світі,
В моєму рожевому світі, де тільки богеми,
Що прикидаються й досі маленькими дітьми,
А я ніби виріс... для них я, як різьблена гема,
Яку надягають прикрасою на вечорниці,
Аби показати себе лиш з заможнього боку.
Прикраса з нутром, як з душею старої черниці,
Я ніби в класичній поезії дивний жанр хоку.
Всього дві доби... дві доби і вас більше не стане.
А я... таке враження ніби настав кінець світу.
Так, дійсно, настав, бо я бачу в останнє
Своїх вчителів, своїх друзів, які ніби віти,
Що відгалуджуються від богемського складу,
З обіцянками повернутись в майбутньому цвітом.
Всього дві доби... дві доби вам лишилось до страти,
А я намагаюсь тікати з богемно-нічийного світу.
