Стоять у садах обважнілі плодами дерева,
Ти легко ступаєш між ними, як зірка ясна,
Минаєш мене златокоса моя королево
Невже я намарне тебе щодня виглядав?
Постій! Зупинися моя недосяжная мріє!
Дай голос сопілці – і душу мою розбуди.
Хай пісню дзвінку вітерець в піднебессі леліє
І всі пори року кружляють в одному танку.
“Поволі до сонечка тягнеться пагін зелений
Ласкаве проміння життям його сповнює вщерть
І Літо з любов’ю плекає заквітчане древо
І Ранок вплітає той цвіт у предивний вінець.
На Вечора щоки спадають пелюстки шовкові
П’янким ароматом наповниться поле і луг
Та шерхіт порушить тишу чарівно-казкову:
Осиплються квіти Літу жаркому до рук.
Осінь надійде і Свято Рясного Врожаю
Піде на крилах вітрів блукать по садах.
Люди зривають плоди а Воно придрімає
Й разом з наступною осінню вернеться в сад.”
Йде все по колу: із пагона – пуп’янок з нього –
Квітка нова розцвіте. Так і наше життя.
Кожного ранку чекаю тебе королево
Я ще ніде кращої не зустрічав.
