Ти постійно дивишся униз і жадібними очима шукаєш на землі калюжу, в якій відображається небо. Знаходиш її та радієш, і поспішаєш поділитися знахідкою з друзями: “Погляньте, яке чудове небо я знайшов! Це справжнісіньке небо! Хоч воно і маленьке, та все ж ...

Я – тінь самотньої людини. Мушу зізнатись, що самотність – мій екзистенційний вибір. Колись вона народилася з мого єства і згодом вже не захотіла мене полишати. І я погодився на наше співіснування. Моя самотність це єдине, чого в мене ніхто не може віді...

Він сидів в кутку, і як на зло на метр над ним висів динамік. Погано було не те що він висів, і навіть не те, що обмотані дешевим скотчем опори, грозили опустити динамік на голову, а те що з колонки лилося ндтужне завивання Лори Кані:
"Розкажи мені...
Ч...

Жила-була маленька дівчинка.
І дуже полюбляла ця дівчинка їсти м’ясо. Ну, не сире м’ясо, ясна річ, а різноманітні м’ясні страви... Які там страви бувають... Ну, котлети, шашлик-машлик, ковбаса й сосиски (не та ковбаса, що з паперу й не ті сосиски, що із ...

   Він обожнював казати  прррррр...Або ж  Правду.  А ще вештатись із зашмарканими козулями. Будь-де. І будь-як. І всі вони пісяли кип’ятком по ногах при одній лише згадці про нього.  Улюблені слова: «Я тобі подзвоню». Три звичних, до речі. Коли, він торка...

Село пересунулося. Спалених хат, якi стояли найближче лiсу нiхто не вiдбудував. Виросли тiльки де-не-де колючi кущi, а коли околиця стала пiдмоклою, розрослися вiльшини.
Блукав посеред цих кущiв, сам не знаючи чого, неначе б ведений якоюсь незвичайною, ...

Пан H. Giraud написав твір на фортепіано й назвав його “Сонце вмерло”. Тепер слухаю. Але мені не віриться. Навпаки, мені здається, що ця золота осінь лунає листям відбиваючим сонце, хоч осіннє то ясне й осіняюче теплом. Здається – йдемо доріжкою серед дер...

Написати інтимне. Вивернути душу, оголити свідомість власного замкнутого нутра. Це повинно, здавалося б, бути таким простим. Але ні – показується, що найлегше виголошувати прокламації, чи то щирі, від серця, чи фальшиві, але відповідні часові й обставинам...

Чому, щоб звільнити душу треба вбити людину. Дорога увічність веде через цвинтар тілесної іпостасі. Для чого смертні присуди, якщо приспішують вічність? Заперечите цю вічність і безсмертя? То до чого так вперто всі свої дні йде людина?
Смерть нас чекає з...

Цієї ночі, коли сидів я при місяці в городі, прийшла Смерть. Вигляд мала дуже привабливий, але зразу бачилося – Смерть. Тихо шелестіло листя.
- Незабаром заберу тебе в країну тіней – сказала. – Подумай. Прийду взавтра. Договоримося про день, коли це збуд...