

	ПОШУК

АВТОРУ:

AlmaNAH

Жанри

Авантюрна проза

Авторська проза

Альтернативна історія

Гоголівський ФОРУМ

Наша статистика

Авторів:	805
Творів:	12187
Рецензій:	18747

Наша кнопка

Код:

Художні твори Проза Химерна проза

Чорні листки (з енцефалоґрам озерних пташків) / розділ VI

© Сергій Ляшенко, 04-06-2008
VI П'ятниця – день мерців. Згадаймо хоча б про маґічно освітлену П'ятницю 13. Але не варто бути аж занадто забобонним у таких речах. В одну з таких маґічних п'ятниць, а, зрештою, кожна з них є такою, я зустрівся з одним вампіром. Його звали Штефаном. Вдягнений у вугільного кольору плаща він наближався до мене. Кілька важких кроків навіть віддалися асфальтом. ...Ти знаєш, що п'ятниця – це день мерців? Ні, я не знав. Так, це день мерців, і, зрештою, це є моїм днем. Я пам'ятаю, як зустрів у один з таких днів одну дівчину. Вона була повна зітхань і мережив. Тобі не холодно сидіти на одному місці? Ми б могли кудись піти. Гаразд. Що ти можеш запропонувати? Я знаю одне місце. Там чудовий скотч. Ти коли-небудь бував у Шотляндії? Ні, нажаль ніколи. З Шотляндією мене пов'язують хіба що гори та любов до файного скотча. Шотляндська кров, повір вже мені, нічим не відрізняється від крови будь-якого волоцюги. Ходім? Нам слід сісти на автобус. Туди довго йти. Автобус під'їхав хвилин за 12. Сидіння, оббиті старим і неякісним шкірозамінником, що вже всюди полопав і світив тепер нутрощі крісел, майже всі були пусті. Ми сіли позаду. Автобус почав набирати ходу. Одна відьма мені розповіла про те, що п'ятниця має особливо маґічне забарвлення, порівняно із инчими днями тижня. Вона була мексиканка. Народилася у вулькані, прикинь! Вона мала стільки курей!... Кров курки – то є найгидотніше, що я колись пив. Це ще гірше за її лайно. Принаймні так кажуть... Нам сходити на наступній зупинці, готуйся. Ми зійшли і побачили перед собою яскраво пофарбовану у жовте зупинку із алюмінієвим дахом. Дивно, що дах іще не зняли. Цей район не славиться благоустроєм. Але тут повно кумедних пацюків. Ти колись бував у цих місцях? Ні, я тут вперше. Тоді я, з твого дозволу, проведу для тебе невеличку екскурсію. Тут є на що подивитися. Це тільки на перший погляд повний гадючник. Насправді він ліпший за вигрібну яму чи навіть пиво "Добрий Шубін". Навіть так? Можеш не сумніватися. Тут, до речі, часто концертують непогані ватаги. Заходь. Можливо і сьогодні на щось втрапимо. Концерти дають де завгодно: просто неба під мостом або на галявці бік дороги, у гаражах, приватних квартирах, дешевих клюбах з файним пивом. Тут колись навіть виступали "Pink Floyd". Але це не певна інформація. Розумієш, чувак, який се стверджує і зараз каже, що вони тут виступають. Через надмірне вживання алкоголі він трохи не при собі. Зате потрапити на концерт "Pink Floyd" йому вельми просто. Він може зробити це не встаючи з брудної канапи без жадних проблєм. Він лежить і бачить найкращі концерти ріжних пінкфлойдів, цепелінів, юрайгіпів, діппьоплів, ролінґстоунгів... Цей список для нього невичерпний. Уявляєш який кайф? Можеш підспівувати Плянту або Баррету чи Гілмору...... Бачиш ті брудно-червоні двері? Ті, що ведуть до підвалу? Так, саме ті. Так от, там засідає клюб мертвих псів. Збираються і гомонять. Якщо хочеш, можемо зайти, але попереджую, що то видовище специфічне. Не ґарантую апетиту. Думаю, що заходити не варто. Я так і думав. Але тоді я тобі розповім. Це їхнє товариство орґанізувалося років із 25 тому. Як бачиш, вже досить солідно. Там збирається живе шмаття. Пси із відрізаними кінцівками, розрізані навпіл... Зате там непогано готують печених качок. Мене запрошували до того товариства кілька разів. Проте, заклад це так-собі. Ходімо далі... Тут ловити більше нічого... А бачиш оцей будинок? Ось він, помаранчевого якогось...хоча ні, цегляного кольору...хоча там, здається ні цеглини... Так от, у стіні цього дому, якраз у тій, на яку ти зараз дивишся заживо було замуровано дівчинку. Жорстоко, чи не так? І це зробили люди. Не я навіть. Твої брати жахливі люди... Зараз на вулицях цього району, а особливо неподалік від цієї ...могили чи що, бачать її привид. Иноді вона когось забирає з собою. Кажуть, що нащадків її трунарів. Може краще підемо і вип'ємо скотча? Так, ходім. Я розумію, що це все не дуже приємні експонати. Проте цікаві. З цим важко посперечатися, принаймні на мою думку. Ми підійшли до невисокої будівлі з великими дверима, які нагадували вхід до раю, а може і пекла. Всередині ми зняли з себе плащі і повісили на вішалку, що стояла неподалік від дверей. Я одразу спіймав на собі погляд якоїсь офіціянтки. Вампір одразу мене застеріг Не спокушайся на офіціянтку. Це погано для тебе скінчиться. Її матір – сирена. Тут немає моряків, але ґени все-одно грають. Вона може вдовольнитися і тобою. Вона, як чорна вдова. Відгризе тобі голову, що й не помітиш, що помер. А потім доведеться ходити примарою, докучати ріжним дівкам своїм прозорим тєлом. Кому воно треба? І дійсно. Ходім за столик. Я замовлю скотча й тобі. Запевняю, що такого файного ти ще не куштував. Б'є у мізки з першого ковтка. Нам принесли пляшку і два шклянки. Вампір заповнив їх наполовину. Штефане, ти не хочеш їсти? А ти зголоднів? У такому разі я можу замовити для тебе наприклад...шніцель. Ти їх любиш? Скоріше так. Тоді чекай тут. Я зараз повернуся. Штефан лишив мене одного. Я зміг роздивитися, де все ж таки знаходжуся. Столи всі до одного були зроблені із дерева. На кожному з них була вирізьблена якась картина. На нашому – Діва Марія із немовлям. Я трохи здивувався, що це не турбує мого друга-вампіра. Заклад було освітлено виключно за рахунок воскових свічок. Це, втім, давало відчуття певного затишку і комфорту, хоч я і розумів те, серед яких потвор у своїй більшості я знаходжуся. М'яке воскове світло сприяло і травленню їжі, як потім я дізнався від Штефана, а також не так дратує людей на підпитку, а навіть, заспокоює. Взагалі то складалося вражіння того, що там все було з дерева: дерев'яні грубі стільці, такі самі столи із картинами, дерев'яна підлога, стіни також обшиті деревиною, дерев'яні рами на вікнах, навіть пивні кухлі там були дерев'яними, як у якійсь середньовічній центральноевропейській таверні. Штефан повернувся із моїм шніцелем. Ти нічого не будеш їсти? Я вже. Зазвичай я їм у залі, де ми зараз сидимо, але сьогодні не хтів тебе шокувати. А ти їж. Їдло за рахунок закладу. Ми поїли, а потім і випили. Такої випивки дійсно марно де було і шукати. Скотч одразу вдарив мені у голову. Не допоміг навіть жирний шніцель.
Написати рецензію	Рекомендувати іншим

Згенеровано за 0.00946593284607 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design