Привіт. Оце знову згадала про Юрка Винничука. І знову він у новій іпостасі. Хоча, мабуть, скорше не новій, а іншій. Цього разу йдеться про серію «Ґотика», що виходить у «Піраміді».
Том перший «Потойбічне. Українська ґотична проза ХХ ст.». Перефразовуючи резюме до книги, опубліковане в Інтернет-виданні «АРТ вертеп», найперша характеристика антологій згаданої серії «потойбічний світ зачарований своїми видавцями»*. І не лише зачарований, а просто вкляк у замилуванні та безмовній (щиро сподіваюсь) вдячності, і не лише видавцям, а, насамперед, упоряднику – Юркові Винничку. Бо він не тільки помістив до антології твори класиків Івана Франка, Василя Стефаника, Богдана Лепкого, Михайла Яцкова, Гната Хоткевича, але й розшукав для цього видання маловідомі твори, які публікувалися у довоєнних та зарубіжних часописах, відкривши таким чином новий недосліджений пласт нашої літератури, популяризація якого лестить українському потойбічному населенню. Передмова («У зачарованому люстрі»), коментарі та примітки – належать авторському доробку Винничука, і, звісно, відповідають його стилю: навіть біографії читати приємно. Ну що ще? Тверда палітурка, 464 с., видання 2005 року.
Том другий. «Огняний змій». Перелік імен на перший погляд дивує (це я про авторів), але читаючи тексти, вже дивуєшся тому, наскільки іншими постають відомі автори Григорій Квітка-Основ’яненко, Микола Гоголь, Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, але не здвигнеш плечима (то вже другий том антології), оцінюючи добірку творів та їх послідовність, факти біографій на яких наголошує упорядник: воістину, зібрані чудові зразки української романтичної фантастики. І на додачу відкрито для широкого кола читачів нових авторів: Іван Борождна, Хома Купрієнко, Григорій Данилевський, Іван Гавришкевич, Григорій Мачтет, Омелян Партицький. А-а, ну і тверда палітурка, 520 с., видання 2006 року.
І нарешті том третій: «Нічний привид: українська ґотична проза ХІХ ст.». Про цю книгу поговоримо детальніше. Звичайно, як і в попередніх книгах, маємо упорядкування, біографічні відомості, редакцію текстів та переклад Юрія Винничука. У цьому виданні зібрані оповідання 15 авторів. Серед них на 115 сторінці «Мертві ненаситні» Леопольда фон Захер-Мазоха. Ми знаємо його, як німецького класика. який описав чимало українських реалій. Та й народився Захер-Мазох у Львові, народився і жив до 12 років, коли його відправили на навчання до Праги. Пізніше повернувся в Галичину і збирав фольклорний матеріал, багато писав у різних жанрах, «створив цілу галерею жорстоких красунь». Не дотяг Леопольд фон Захер-Мазох до шістдесяти і помер славного 9-го березня у Німеччині. Обіцяні «Мертві ненаситні» подані в перекладі Наталі Іванчук. Заголовок-попередження насправді є висновком з життя польського пана, нареченого панни Аннелі, який вподобав собі мармурову красуню. Але то було лише пів біди, справжня біда настала, коли довершена статуя вподобала собі Манведа Веронського, отого пана. А розпочалась химерна історія у будинку Бардоських, у вітальні, саме коли за десертом розповідались дивні й нечувані легенди. Одна з легенд – про таємничу статую жінки. що при повнім місяці бродить навколо старого замку, заманюючи до себе подорожніх. Наречений Аннелі виявив сміливість відвідати ту мармурову пані… і чим та сміливість йому обізвалась читайте самі.
Ще один автор, можливо менш відомий, але не менш цікавий – Іван Барщеський. Народився в Білорусі, писав трьома мовами: польською, українською та білоруською (вірші). Окремі оповідання його поміщені до «Антології польської фантастики». У «Нічному привиді» опубліковано 8 оповідань І. Барщевського. Перше – «Душа не в своєму тілі» про хлопа, який не вмів розумно використати живлющу воду і втратив власне тіло, останнє – «Духи вогнисті» має сюжет, дуже популярний в народних казках, зокрема часто стрічається у німецькому фольклорі (персонажі: збіднілий юнак, червоний дідок), та бачимо й конкретизованих духів вогню, служителів нечистої сили (що свідчить про знайомство автора з демонологією) – Нікітрон, один з восьми злих духів.
Ще одна, мушу зазначити, не дуже привидова історія Темотея Бордуляка привертає увагу, бо оповідання дало назву книзі. Темотей Бордуляк львів’янин, твори перекладали російською, польською, німецькою та шведською мовами. Отож, «Нічний привид» - трохи іронічна розповідь, яка ставить питання про існування привидів. Початок тексту надзвичайно неочікуваний: час підготовки до виборів і пов’язане з тим пожвавлення суспільного життя. «Вибори мали відбутись перед жнивами, і вже заздалегідь об’явився в цілім краю незвичайний рух: різні сторонництва підготовляли для себе терен, зав’язувалися передвиборчі комітети, друкувалися в часописах відозви, накликування до мас народних, остереження і т. д.». Далі протягом кількох сторінок описується особливість тогочасної поведінки політичних опонентів. Вона, щиро кажучи, не дуже й змінилася. Після цих мордувань і цілком нормальна людина може чекати усяких нічних яв, що заглядають цікавими очима у незашторені вікна.
В більшості, тести є або художніми обробками легенд, або авторськими творами, на основі легендарних сюжетів. На сторінках «Нічного привида» бачимо Людмилу Старицьку-Черняхівську, Марка Вовчка, Наталю Кобринську. Зустрічаємо, чемно вітаємось, читаємо, подекуди й знайомимось. Дуже приємно. Будьмо. Тримайтесь в капцях. Щиро (і без іронії) – на добраніч! А «зранку» - у книгарню по «Давню українську фантастику», що готується до друку.
_____
* Оригінал – «Потойбічний світ зачаровує своїми видавцями»
